Інклюзивна освіта

«Інклюзивне навчання – це комплексний процес забезпечення рівного доступу до якісної освіти дітям з особливими освітніми потребами шляхом організації їх навчання у загальноосвітніх навчальних закладах на основі застосування особистісно орієнтованих методів навчання, з урахуванням індивідуальних особливостей навчально-пізнавальної діяльності таких дітей» (Концепція розвитку інклюзивної освіти. Наказ МОН від 01.10.2010 № 912). Інклюзивне навчання означає, що всі учні можуть навчатися в школах за місцем проживання, в загальноосвітніх класах, в яких в разі необхідності їм буде надаватися підтримка як у навчальному процесі, так і з перепланування школи, класів, програм і діяльності з тим, щоб всі учні без виключення навчалися і проводили час разом.

Інклюзивне навчання:

Ґрунтується на правах людини і принципах рівності.

Спрямоване на всіх дітей і дорослих, особливо тих, хто є виключеним з загальної системи навчання.

Це процес усунення бар’єрів в системі освіти та системі підтримки.

Хто такі діти з особливими потребами?

Термін «діти з особливими потребами» стосується дітей до 18 років, які потребують додаткової навчальної, медичної і соціальної підтримки з метою покращання здоров’я, розвитку, навчання, якості життя, участі в громаді, тобто включення. Сьогодні в Україні немає єдиної офіційної термінології для характеристики дітей з особливими потребами.

Переваги інклюзивного навчання.

Всі діти отримують користь від інклюзивного навчання. Воно дозволяє їм:

Розвивати індивідуальні сильні сторони і таланти.

Приймати всіх дітей без виключення в загальноосвітню шкільну систему і суспільство.

Працювати над досягненням індивідуальної мети беручи участь в житті громади та їхнього класу.

Залучати батьків в процес навчання і життя школи.

Розвивати культуру поваги і належності до школи. Мати можливість навчатися і поважати різні здібності інших.

Створювати дружні стосунки з іншими дітьми

Позитивно впливати на школу, громаду та поважати різноманіття та включення на більш широкому рівні.

Нормативно-правова база

Конвенція про права інвалідів

Концепція розвитку інклюзивної освіти (Наказ Міністерства освіти і науки України №912 від 01.10.2010)

Національна Асамблея інвалідів України, Всеукраїнське громадське соціально-політичне об’єднання

Канадсько-український проект «Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні

Указ Президента України “Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні” (від 4 липня 2005 року N 1013/2005)

Указ Президента України «Про першочергові заходи щодо створення сприятливих умов життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями» (від 01.06.2005 р. № 900/2005)

Указ Президента України “Про додаткові заходи щодо посилення соціального захисту інвалідів та проведення в Україні у 2003 році Року людей з інвалідністю” (02.12.2002 № 1112/2002)

Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Державного стандарту початкової загальної освіти для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку”(прийнята 5 липня 2004 р. N 848)

Постанова Кабінету Міністрів України “Про схвалення Концепції ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів” (від 12 жовтня 2000 р. N 1545)

Державна типова програма реабілітації інвалідів (затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2006р. №1686)

Концепція Державної програми розвитку освіти на 2006-2010 роки (схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 липня 2006 року №396-р)

Концепція державного стандарту спеціальної освіти дітей з особливими потребами (схвалена рішенням колегії Міністерства освіти і науки та Президії Академії педагогічних наук України 23.06.99)

Закон України “Про реабілітацію інвалідів в Україні” (прийнятий 6 жовтня 2005 року N 2961-IV)

Закон України “Про охорону дитинства” (прийнятий 26 квітня 2001 року N 2402-III )

Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (21 березня 1991 року N 875-XII)

Закон України «Про освіту» (від 04.06.91 №1144-12 із змінами)

Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів (прийняті резолюцією 48/96 Генеральної Асамблеї від 20 грудня 1993 року)

Декларація про права інвалідів (проголошена ООН 9 грудня 1975 року)

Конвенція ООН про права дитини (прийнята 20 листопада 1989 року, ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року)

Загальна декларація прав людини (проголошена ООН 10 грудня 1948 року)

Навчання учнів із затримкою психічного розвитку

Навчання і виховання учня із ЗПР слід поєднувати з оздоровленням, логопедичними заняттями, заняттями з практичним психологом, за необхідності — з лікуванням, лікувальною фізкультурою.

Педагог, який працює з таким учнем, має:

· допомагати йому в оволодінні знаннями про навколишнє середовище, розвивати в нього спостережливість і досвід практичної навчальної діяльності, формувати вміння самостійно здобувати знання і користуватися ними;

· виявляти і заповнювати прогалини в знаннях учня;

· максимально стимулювати й підтримувати його активність;

· додатково пояснювати навчальний матеріал, пропонувати додаткові вправи, ставити навідні запитання, наводити аналогії тощо у разі, якщо виникають труднощі під час практичної роботи;

· використовувати наочність частіше, ніж під час роботи з рештою учнів;

· застосовувати поетапну інструкцію і поетапне узагальнення за наявності труднощів з розумінням завдання;

· пропонувати завдання з опорою на зразок — наочний, словесний, конкретний;

· розвивати навички планування своєї діяльності, самоконтролю і словесного звіту;

· працювати з учнем в уповільненому темпі, поступово прискорюючись;

· підвищувати працездатність учня;

· зменшувати кількість ігрових методів навчання, формуючи прийоми навчальної діяльності;

· підвищувати мотивацію до навчально-пізнавальної діяльності.

Навчання учнів із порушеннями опорно-рухового апарату

Навчання і виховання учня з порушеннями опорно-рухового апарату слід поєднувати з оздоровленням і лікуванням, логопедичними заняттями, заняттями із практичним психологом, лікувальною фізкультурою, масажем.

Педагогу, який працює з таким учнем, слід:

· визначити оптимальний обсяг письмових завдань з урахуванням порушень загальної та дрібної моторики пальців рук;

· передбачати варіативність письмових робіт — не лише самостійне письмо, а й роздаткові картки з друкованою основою; не лише ручка, а й магнітна дошка, комп’ютер;

· відводити більше часу на виконання письмових завдань або замінювати їх частини на усні;

· використовувати за наявності порушень просторових відносин і несформованості зорово-просторової координації такі прийоми —

o спеціально вказувати (ручкою, олівцем) рядок і місце, де необхідно починати писати, малювати;

o позначати відстань між рядками або частинами завдання;

o під час виконання арифметичних дій у стовпчик можна розфарбувати клітинки олівцем, наприклад, сотні — зеленим, десятки — синім, одиниці — червоним;

o використовувати перфокарти;

o під час читання використовувати спеціальні закладки з прорізами для фіксування слова, словосполучення чи речення.

Оцінюючи роботу учня, не можна знижувати бали за повільну відповідь, недостатню інтонаційну виразність, особливості почерку.

Навчання учнів із порушеннями емоційно-вольової сфери

Основою навчально-виховної роботи з учнем з реактивними станами і конфліктними переживаннями є ослаблення чи усунення дії психотравмівних чинників. Такий учень потребує роботи з вузькими спеціалістами, як-от практичний психолог, психотерапевт. Важливим є залучення учня до колективних форм спілкування і діяльності.

За наявності в учня психопатії ключовими аспектами роботи педагога є:

· виховання цілеспрямованої і планомірної діяльності;

· формування гальмівних реакцій;

· виховання інтелектуальних інтересів;

· формування адекватної й усвідомленої самооцінки поведінки і діяльності;

· установлення й дотримання чіткого режиму дня;

· постійний контроль за діями учня;

· єдність вимог з боку членів родини, педагогів та фахівців;

· врівноваженість у спілкуванні з учнем, спокійний тон;

· переключення учня на інші види діяльності у разі назрівання афективних спалахів.

Навчання учнів із порушеннями мовлення

Навчання і виховання учня з порушеннями мовлення залежно від клініко-психологічного діагнозу слід поєднувати з оздоровленням, логопедичними заняттями, за необхідності — із лікуванням, психотерапевтичним і психокорекційним впливом, заняттями з ЛФК.

Педагогу, який працює з таким учнем, слід:

· стимулювати його пізнавальну та мовленнєву активність;

· формувати прийоми розумової роботи, необхідні для оволодіння граматикою;

· звертати особливу увагу на кожну з ланок процесу формування мовленнєвого висловлювання, зокрема: мотивацію мовленнєвих дій, їх планування, контроль за мовленням;

· навчати учня міркувати, формулювати розгорнуті висновки;

· проводити детальний інструктаж перед розв’язанням завдань, з урахуванням можливих проблем у розумінні мовлення;

· направляти учня, який припускається грубих помилок під час письма або читання, до логопеда;

· стежити, аби власне мовлення було зразковим, чітким, емоційно виразним, будувати розповідь із коротких зрозумілих речень;

· враховувати особливості особистості учня (зокрема, за таких діагнозів, як ринолалія, заїкання тощо);

· психологічно підтримувати учня — підбадьорювати, заохочувати успіхи.

Навчання учнів із порушеннями інтелектуального розвитку

Навчання і виховання учня з порушеннями інтелектуального розвитку слід поєднувати з оздоровленням і лікуванням, логопедичними заняттями, заняттями з практичним психологом, лікувальною фізкультурою.

Для успішного засвоєння учнем навчального матеріалу педагогу слід забезпечувати такі умови, як-от:

· адаптувати зміст освіти до пізнавальних можливостей учня, що виявляється у зменшенні обсягу матеріалу, його спрощенні за змістом і структурою;

· користуватися різними видами наочності, що відповідає рівню розвитку сприймання й мислення учня; поступово ускладнювати засоби наочності (від реальних предметів та об’єктів до символічної наочності), задіювати якомога більше аналізаторів (слух, зір, дотик), поєднувати наочні методи зі словесними та практичними;

· уповільнювати процес навчання, враховуючи інертність нервових процесів учня;

· застосовувати принцип повторюваності у навчанні та вихованні з метою ліквідації фрагментарності сприймання учнем матеріалу, труднощів із запам’ятовуванням.

Повторення має бути систематичним, варіативним, із різним ступенем залучення учня;

· залучати учня до діяльності, спрямованої на подолання труднощів, — усі теоретичні відомості, правила учень має засвоювати через практичну діяльність різного

ступеня складності і новизни. Без відпрацювання вмінь на практиці подолати розрив між теорією і практикою, наявний в учня з порушенням інтелектуального розвитку, неможливо;

· спеціально організовувати працю — навчати учня планувати свою діяльність, визначати послідовність необхідних дій, обирати способи розв’язання завдань, описувати результати дій і порівнювати їх зі зразком;

· використовувати ігри в навчально-корекційній роботі — з метою підвищення інтересу учня до навчальної діяльності, подолання його пасивності використовувати як дидактичні, так і сюжетно-рольові ігри;

· дотримуватися охоронно-педагогічного режиму з урахуванням конкретного клінічного діагнозу учня;

· виявляти позитивні емоції у взаємодії з учнем — вони є засобом стимулювання дитини до навчальної діяльності та спілкування, формують її віру у свої можливості.